Пів року тому Миколаїв опинився у центрі уваги преси – після того, як районний суд задовольнив позов місцевих жителів до Миколаївського глиноземного заводу, що стало першим в Україні випадком судового вердикту колективного позову.

Як виявилося, це був лише початок довгої історії. Керівництво МГЗ з вердиктом суду не погодилося і повело наступ на громадську організацію “Стоп шлам” – об’єднання потерпілих від токсичних відходів виробництва заводу, які називаються “червоним шламом”, – яка подала позов.

Атака на потерпілих іде по всьому фронту – від переслідування за допомогою поліцейських – до заяви до Апеляційного суду, розгляд якої триває зараз. І від цього протистояння, за великим рахунком, залежить, чи цілий регіон житиме без постійної загрози здоров’ю людей та навколишнього середовища.

Депутат сільради: “Цей шлам для нас страшніший за ковід”

Як все починалося? Вперше про проблеми, які створюють відходи виробництва Миколаївського глиноземного, преса написала ще у2011 році, коли червоний пил накрив район чорноморського Бузького Лиману.

Журналісти щоразу повідомляли про викидання червоного шламу, проте влада на ці повідомлення не реагувала. Тим часом у районі шламосховищ стали фіксувати зростання онкологічних захворювань. Так, у Вітівському районі Миколаївської області протягом 2011-19 років кількість померлих від раку ротоглотки збільшилася більш ніж утричі – і це при тому, що у всій Миколаївській області за останнє десятиліття ці цифри не змінились.

Оскільки і ці факти залишилися поза увагою влади, місцеві жителі зрозуміли, що порятунок потопаючих – справа самих потопаючих. Так і з’явилася “Стоп шлам” – та сама організація, яка подала до суду на НГЗ і у травні цього року виграла позов. Практично всі її члени – мешканці сіл, розташованих довкола шламосховищ Миколаївського глиноземного.

Мешканець села Галицинове Вітовського району Миколаївської області Віктор Сюрченко. / ©
Мешканець села Галицинове Вітовського району Миколаївської області Віктор Сюрченко.

“Мене давно хвилювали проблеми, які створює в регіоні Миколаївський глиноземний завод, тому дізнавшись про те, за що бореться “Стоп шлам”, я вирішив до них приєднатися. На жаль, завод не хоче вкласти гроші в перероблення своїх відходів, і через це страждають як Миколаїв, так і найближчі села”, – розповідає учасник АТО, мешканець села Галицинове Вітівського району Миколаївської області Віктор Сюрченко.

Мотивація у членів організації схожа. Мешканка селища Радісний Сад Валентина Самофал пояснила, що бореться зі шламом, бо вона – мама, та захищає майбутнє дітей. У 2019 році взимку діти принесли їй сніг та запитали – мамо, чому він червоний? Тоді Валентина ще не знала, у чому річ. Через рік, коли з’явився рух “Стоп шлам”, ситуація прояснилася. Слідкувала за боротьбою цієї організації у соцмережах і у результаті вирішила приєднатися. Нещодавно вона здала на аналіз своє волосся, отримала результати, в яких шкідливі речовини у великих кількостях, – і зрозуміла, якщо не боротиметься, то шлам може вбити всіх: і її, і трьох її синів.

Схожа історія – у її односельця, депутата місцевої ради Володимира Євка: у районі шламосховищ живуть його діти та п’ять онуків. За словами Володимира, за чотири місяці він бачив шість похоронів: люди померли від ракових захворювань голови, і все це – не літні, від 45 до 55 років. “У нас ця біда набагато страшніша за ковід”, – каже він.

Тому Євко не лише сам пішов у “Стоп шлам”, а й привів своїх рідних. “Треба щось робити. У нас тут річка під боком, але риба з неї пішла. У ній навіть купатися не можна. Діти купувалися, потім були всі в прищах і свербіли, майже тиждень їх лікували”, — згадує він.

Всеволод Ільїн — колишній староста сіл Каталіно, Парутино і Козирка, що розташоване біля шламосховища, — пояснив свою позицію просто: “Я живу на березі Лимана, глиноземний — якраз навпроти мене, в якому вже не залишилося нічого живого, треба бути зовсім байдужим до своєї землі, щоб не бачити всього цього… З трьох сіл нашої округи нікого з тих, хто приєднався до “Стоп шламу”, умовляти не довелося — досить було сказати, про що йдеться”.

Староста: “Поліція напала як сарана”

Те, що, очевидно, мешканцям сіл навколо шламосховищ, мабуть, невідомо миколаївській поліції. Або вона не хоче цього знати. Після того, як суд ухвалив виплатити компенсацію потерпілим від червоного шламу, МГЗ звернувся до місцевого управління Нацполіції із заявою, що “Стоп шлам” робить “шахрайство” – і та відреагувала на подив “чутливо”.

Колишній староста сіл Каталіно, Парутіно та Козирка Всеволод Ільїн. / ©
Колишній староста сіл Каталіно, Парутіно та Козирка Всеволод Ільїн.

“Такого я ще не бачив: поліцейські напали на наші села як сарана. Люди не давали мені проходу: “Олександровичу, то що ж це робиться? Погрожують якоюсь кримінальною справою, допитують як злочинців, говорять щось про шахрайство, допитують, хто, чим, коли хворів, скільки і коли нам заплачено грошей”, – розповідає колишній староста сіл Каталіно, Парутино та Козирка Всеволод Ільїн.

За словами Валентини Самофал, поліція приїжджала до Радісного Саду до двох родин, які беруть участь у позові проти МГЗ. Вона була присутня під час цих розмов, коли поліцейські пояснювали, що за участь у “Стоп шламі” буде кримінальна відповідальність. І додавали, якщо люди відмовляться від претензій до заводу, то їм дадуть спокій.

Поліція приїжджала до родичів Володимира Євка. Він згадує, що сестра дружини нервувала, коли їй загрожували. Але потім втрутився Володимир, пояснив, що не можна приїжджати без попередження, потрібно було викликати повісткою і повідомити адвокатів. “Коли поліцейські це почули, у них відразу всі питання закінчилися, і вони швидко “злиняли”, — згадує Євко.

Через 20 років будуть одні шламосховища?

На одному з останніх засідань Апеляційний суд Миколаївської області відмовився приймати до розгляду зібрані у такий спосіб поліцією “докази”. Але поліція переслідувати постраждалих не припинила. Чому?

Мешканка селища Радісний Сад Валентина Самофал. / ©
Мешканка селища Радісний Сад Валентина Самофал.

“Деякі потерпілі бояться — все-таки поліція, і починають сумніватися, чи варто брати участь у позові”, — пояснює Валентина Самофал.

Віктор Сюрченко визнає, що завод має багато впливу. Він, як людина з юридичною освітою, неодноразово приходив на допомогу постраждалим, до яких приїжджали поліцейські на замовлення МГЗ. Вони говорили, що проти “Стоп шлам” порушили справу про шахрайство, залякували людей, вимагаючи від них відмовитися від претензій до заводу. “Я питав: а в чому ж наше шахрайство? Ми звернулися до суду, а до нас ходить поліція. Але вони намагаються вплинути — мовляв, а ви розумієте, що вас використовують, а гроші заберуть. Все, що завгодно, щоб люди відмовилися від участі у позові”, – каже Віктор.

Але, незважаючи на переслідування поліції, миколаївці зупинятися не мають наміру. “А що нам робити? Ми не хочемо, щоб завод закрили. Але вони ж не хочуть займатися переробкою шламу. Вже два шламосховища є, третє збираються робити. Тож, через 20 років навколо нас будуть одні шламосховища?”.

З Чорнобильської зони – у “зону шламу”

“Я родом з-під Житомира, з Чорнобильської зони. Ми з моїм покійним чоловіком вирішили, що краще виїхати на його батьківщину, на Миколаївщину, подалі від радіації. Оселилися на березі Південного Бугу, думали, на природі буде краще. А виявилося – з вогню та в полум’я. Риби в річці вже немає, вода постійно буро-коричневого кольору. У 2020-му у мене почалися проблеми зі щитовидкою, вона росте як на дріжджах”, – каже Валентина Самофал.

©

Найближче засідання Апеляційного суду Миколаївської області у справі “Стоп шлам” проти МГЗ відбудеться 30 листопада. Адвокати організації вважають, що вони мають усі шанси виграти апеляцію. Отже, є шанс на те, що червоного снігу в Радісному Саді більше не буде.

ТСН